“Моноброва” ‒ весільна документалістика, якою має бути
Євген Артеменко, відеограф
Кожного разу, коли я чую від чергових снобів і циніків про "некрутість" і "попсовість" весілля як традиції ‒ згадую деякі з тих, які нам пощастило фільмувати. Одне з них ‒ весілля Валі і Артема.
Уся справа в тому, що людям звично усе загрібати одними граблями. Наприклад, якщо колись їм трапилось бути травмованими "свадьбою в кредит з веселим тамадою" ‒ то вони, чомусь, роблять висновок, що усі весілля неодмінно проходять за тим же сценарієм і в тому ж настрої. Але тоді на цей смітник "попсових" свят можна відправити ваш випускний вечір, на якому не сталося того, на що розраховували чи день народження, на який вам подарували чотири однакових светри і, наприклад, свято Івана Купала, на якому не вдалося знайти цвіт папороті, трапився недоліт через ватру, а віночок чомусь потонув у болоті, щойно віддавши швартові.
Я не буду приховувати, що був свідком "дивних весіль", після яких втрачав віру у це свято. Тим паче, я не великий фанат свят, але весілля (як свято, як традиція, а не юридичний акт ‒ це одне з тих небагатьох, які мені видаються щирими, потрібними та правильними).
Весілля Валі і Артема ‒ якраз ось таке, яке цементує це моє уявлення.
Я люблю у цьому фільмі усе ‒ від прогулянок по звичайному даху та мужика, який стрибає у річку на фоні молодят до неймовірних по енергетиці танців. До речі, рекомендую послухати якими бувають тости на весіллях. У цьому відео є, навіть, тост про моноброву.
Словом, кому цікаво, і хто як і я був у дитинстві травмований тригодинним весільними відео, рекомендую до ознайомлення. Або хоча б, щоб бути в курсі сьогоднішніх тенденцій у родинній документалістиці.